Сила моменту посібник з духовного просвітління



страница3/50
Дата19.06.2022
Размер1,17 Mb.
#186379
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   50
Связанные:
Syla momentu zaraz

Передмова перекладача


Роби, що повинен - і будь що буде!
(Лицарський девіз)

Тепер, коли робота над перекладом книги практично завершена, коли люди, яким я розсилав робочі версії окремих глав і книгу повністю, поділилися своїми відчуттями, виникла необхідність “порозумітися” щодо термінології.


Ось фрагмент із моєї переписки, що спонукав над цим задуматися:


Хочу тебе запитати, а чому ти вибрав слово “поступливість” для “surrender”, а не “здавання”, як воно звичайно трактується? Для мене “Здавання” звучить глобальніше, безповоротно, як капітуляція (пручався - здався), а в “відступанні” є якийсь відголос ввічливої незавершеності. Я пишу тільки про своє спостереження, можливо, воно саме й показує моє не-здавання.

Я нічого не маю проти “здавання”. Для багатьох саме “здавання” і працює. Все ж таки для мене “здавання” має ще й такі відтінки як змушуванісь, насильство, опір, причому зовсім неважливо, звідки вони виходять, - нав'язані зовні або культивуються зсередини.


Мене таке "здавання" не надихає. Воно веде до тихої внутрішньої озлобленості. Викликає бажання реваншу, помсти. Якщо й говорити про “здавання”, то тільки про тотальне, глибоке й що очищує, як вогонь, у якому без залишку згоряє все, про що ще можна було б шкодувати.
Поступливість, як мені уявляється - це результат усвідомлення, усвідомленого прийняття, щирого прощення, як знак знаходження внутрішньої сили. Поступливість - це примирення. Повна відсутність опору. Поступливість - це сила, що виходить зсередини. Поступливість - це єдність, з'єднуваність. Поступливість - це спокій.
В кінцевому підсумку, Здавання або Поступливість - це лише питання термінології, смаку, або звички, тобто рівень слів, але якщо заглянути за слова й подивитися звідтіля, так би мовити, з більш високої перспективи, то в кінцевому підсумку Здавання й Поступливість зливаються в одне й вказують на те саме.

Років двадцять п'ять назад, коли моєю настільною книгою був “Шлях карате”, одна фраза в ній дивувала мене: “Схопити - означає втратити. Піддатися, поступитися - означає перемогти”. Моєму західному, чоловічому, прямолінійному й самовпевненому розумові це уявлялося повним маренням і викликало сильний опір. Ще там було написано, що коли навчишся поступатися, і будеш жити в цьому стані, тоді й знайдеш доступ до дійсної сили. “А хіба мій міцний кулак, блискавична реакція й треноване тіло - це не дійсна сила?” - думав я тоді.


І якось одного разу у тісноті переповненого вагона метро, коли я саме міркував на цю тему, мені на плечі наліг здоровенний, підпилий мужик і ледве не вклав мене на сидячих пасажирів. Щоб стримати його натиск я вперся в поручень, випрямив спину й із задоволенням відчув, як заробили, як напружилися всі мої треновані м'язи. Але мужик був великий і важкий, і тривати так довго не могло ... “Піддатися, поступитися... - мигнуло в голові, - ...Що за б-марення...!” - продовжував упиратися я в поручень.
Через мить я розслабив м'язи й пішов вправо. Мужик зісковзнув з мого плеча, і судорожно ловлячи поручень, повалився на сидячих. Я випрямився в просторі, що звільнився від мужика, із цікавістю спостерігаючи, як нелегко йому тепер доводиться.
“Хм, “піддатися..., поступитися...” - от воно як спрацювало! Я ж начебто б нічого й не зробив. Просто піддався, поступився. Саме так що “не зробив”. І лише через багато років до мене почало доходити, що не-діланням можна “зробити” набагато більше. Що пручатися щодо того, що є, означає втрачати плинність і гнучкість. Що опір позбавляє мене рухливості, легкості й простору, сковує й відбирає в мене силу, а неопір відкриває шлях до волі й сили.

По суті, всі слова, які читач зустріне в книзі, йому знайомі й він їх багато разів чув і вимовляв сам. Залишилося домовитися про те, який зміст ми їм тут додамо.


Слово “experience” звичайно переводиться як “досвід”, і при цьому майже завжди ігнорується таке його значення як “відчуття”. У книзі “Сила Моменту Зараз” мова йде про дійсний момент, у якому немає минулого й “відчуття” ще не стали “досвідом”. “Досвід” має відношення до минулого. У сьогоденні є тільки “відчуття”, які ми “випробовуємо” або “переживаємо”, що також може вважатися повноправним варіантом перекладу слова “to experience”.


Автор говорить про те, щоб почувати, відчувати Життя Зараз. Будь-яка річ, у цей момент, що перебуває в нашому полі зору, коштовна для нас не сама по собі, а як джерело відчуттів. Усе, що є - це дійсний момент. Усе, що є в кожного з нас - це відчуття в цей момент. Тому слово “experience” я частіше переводжу як “відчуття”.

Слово “conscious” звичайно переводиться як “свідомий” або “усвідомлюючий”. Яке із цих значень більше підходить для передачі контексту книги, предметом уваги якої є стан? Ні те, ні інше. На мій погляд, обоє створюють відтінок дії або мають відношення до процесу, а стан краще характеризується словом “усвідомлений”. Оскільки автор запрошує читача навчитися входити й перебувати в стані усвідомленої Присутності, то там, де мова йде про стан, читач зустріне слово “усвідомлений”.


Слово “unconscious”. «Неусвідомлений» або «несвідомий» - чи є різниця? Чи коректні вираження «неусвідомлена реакція» або «неусвідомлений опір»? Слово «неусвідомлений» має відношення до стану. А до реакції або опору більше підійдуть слова «несвідомі» або «неусвідомлювані», тому що коли людина перебуває в стані неусвідомленості, те його реакції можна характеризувати як несвідомі, автоматичні або неусвідомлювані.

Слово “Суще” навіть не є словниковим варіантом перекладу слова “Being”, що звичайно означає:


1. буття, існування, життя;
2. істота, людина;
3. істота, суть.
Однак саме “Суще” менше інших прив'язано до якої-небудь формалізації, ототожнення або образу. Воно не вказує ні на що конкретне, особливо якщо в контексті даної книги мова йде про позачасове Буття, всюдисущого Богу, вічного Єдиного Життя, всепроникаючого Невиявленого, трансцендентної Реальності, Нагвале. Воно не має нічого загального з тим, що можна було б представити, уявити, тобто створити яку-небудь мислеформу, тому що розум не може ступнути за цю грань. Тільки Ти можеш, тому що Суще — це місце твого Буття.

Слово “egoic”, використовуване Екхартом Толле, взагалі відсутнє у словниках. І знайти його російський еквівалент, що відбиває суть і загальне, а не особистісне - «егоїстичне», як звичайно пишуть через брак більше підходящого, характер явища, мені вдалося лише зовсім недавно,через три роки після завершення першого етапу роботи над перекладом. Це відбулося ніби саме собою без усяких зусиль із моєї сторони: просто раптом виникло слово - «еготипічний» - і питання було знято.


Значення слова “compassion” — це “співчуття”, але на російську мову його чомусь майже завжди переводять як “жаль”. Видимо, для емоційного посилення. Хоча “compassion” не має відносини до страждання. По-англійському “страждання” - “suffering”. Тобто “compassion” й “suffering” не мають ані значеннєвого, ані лінгвістичного загального кореня. І не дарма.


У цій книзі, однією з головних тем, якою виступає тема зменшення сукупного людського страждання, термін “жаль” просто не погодиться з контекстом. Очевидно, це найпересічніша пастка, у яку розум нас звично заманює, непомітно й звично підмінюючи одне поняття іншим. А звичайна неусвідомленість дозволяє цій підміні існувати.
Я дотримуюся думки, що жаль як «спільне страждання» множить сукупне страждання.
Співчуття дозволяє людині не тільки повністю й усвідомлено бути присутнім у ситуації - воно здатне створювати спокійний, чистий і здоровий простір( со-чувствия), спів-переживання, спів-участі навіть у самій у гущавині страждання, тобто створювати простір для щирого зцілення, і виявляти страждаючий живий приклад прийняття того, що є.

Історично сталому в російській літературі звертанню до читача на “ви”, безумовно, є виправдання. Все ж таки у книгах, присвячених особистісному росту й духовному розвитку, що неможливо нікому передоручити або делегувати, таке звертання залишає винахідливому розумові лазівку, що дозволяє уникати некомфортних аспектів росту. Адже “ви” - це як би й “я”, і “ми”, тобто звертання як би не до мене особисто. Звичайно, коли мені вигідно - до мене. А коли ні?


А от з-під “ти” не вивернешся.
Звертання на “ти” розвертає фокус уваги читача усередину, тим самим збуджуючи в ньому внутрішню силу, що трансформує. Зовнішні зміни - це наслідок змін внутрішніх.
Звертання на “ви”, на мій погляд, розсіює цю міць і стримує зміни.

Але це все про слова. Коли ж ти відчуєш, про що насправді ця книга, слова перестануть мати для тебе таке велике значення й залишаться лише покажчиками. Але оскільки ти однаково будеш її читати, то в цей період покажчики - слова - повинні бути як можна більше точними, щоб ти не «спотикався», відволікаючись на них. Це й було однією з моїх цілей.


Взагалі ця книга не для того, щоб читати її очима. Очі, звичайно, беруть участь у процесі, і навіть іноді наповнюються слізьми, або закриваються, щоб дозволити тобі побути у відчуттях.


Я цю книгу не читав. Я її прожив.
Для мене вона стала однією з найважливіших у житті.
Хочеш знати - чому?
Тоді роби, що повинен - і будь що буде!


Микола Лаврентьєв
Москва 2003
Нова редакція 2007.
e-mail: loverentiev@mtu-net.ru


Поделитесь с Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   50




База данных защищена авторским правом ©psihdocs.ru 2022
обратиться к администрации

    Главная страница