Сила моменту посібник з духовного просвітління


ЗАГЛИБЛЮЮЧИСЬ У МОМЕНТ ЗАРАЗ



страница16/50
Дата19.06.2022
Размер1,17 Mb.
#186379
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   50
Связанные:
Syla momentu zaraz


ГЛАВА ТРЕТЯ
ЗАГЛИБЛЮЮЧИСЬ У МОМЕНТ ЗАРАЗ
НЕ ШУКАЙ СЕБЕ В РОЗУМІ


Я відчуваю, що перш аніж зможу наблизитися до повної усвідомленості або до духовного просвітління, мені ще дуже багато потрібно буде довідатися про те, як працює мій розум.

Ні, не потрібно. Проблеми розуму не можуть бути вирішені на рівні розуму. Одного разу, коли ти зрозумієш, у чому полягають основні порушення, ти побачиш, що немає нічого такого, що тобі ще варто було б довідатися або зрозуміти. Дослідження вигадливої роботи розуму може зробити тебе гарним психологом, але не виведе за його межі, точно так само як для організації здорового розуму й формування нормальної психіки недостатньо вивчення випадків сходження з розуму й безумства. Ти вже осягнув основну механіку стану неусвідомленості: - ототожнення з розумом, що створює помилкове “я”, его, як заміну твоєму істинному “Я”, коріння якого йдуть у Суще. Ти уподібнюєшся до “гілки, відсіченої від виноградної лози”, як виразився Ісус.


Потреби его нескінченні. Воно почуває себе вразливим і перебуває під загрозою, і, таким чином, живе в стані страху й потреби. Осягнувши один раз, як діють основні порушення, тобі більше не потрібно буде досліджувати їхні незліченні прояви, перетворювати їх у заплутаний комплекс особистих проблем. Его, зрозуміло, дуже любить це робити. Воно завжди шукає, до чого б присмоктатися, щоб засвідчити, захистити й підсилити ілюзорну значимість власного “я”, і завжди з великою готовністю буде чіплятися за твої проблеми. От чому в такого величезного числа людей гігантська частина їхнього самовідчуття тісно пов'язана із проблемами. Як тільки проблеми з'являються, саме найостанніше, що вони в цей момент хотіли б зробити - це звільнитися від них, тому що для них це буде означати втрату власного “я”. От тоді-то несвідоме его і вносить свій величезний внесок у продовження болю й страждання.
Тому, як тільки ти зрозумієш, що корінь неусвідомленості полягає в ототожненні себе з розумом, що, безумовно, містить у собі й емоції, то ти вийдеш за його межі. Ти станеш присутнім. Коли ти є присутнім, то можеш дозволити розумові бути таким, який він є, не попадаючись у його пастки. Сам по собі розум не є дисфункціональним. Це чудовий інструмент. Порушення наступають тоді, коли ти шукаєш себе в ньому й коли помилково приймаєш його за того, хто ти є. Тоді він стає еготипічним розумом і підминає під себе все твоє життя.
ПОКІНЧИ З ІЛЮЗІЄЮ ЧАСУ


Виходить так, що розототожнювати себе з розумом зовсім неможливо. Всі ми в нього занурені. Як ви навчите рибу літати?

Ось ключ: покінчи з ілюзією часу. Час і розум - нерозлучні. Забери час із розуму, і він зупиниться, доки ти не вирішиш знову ним скористатися.


Ототожнитися з розумом, означає попасти в пастку часу — тобто виявитися змушеним проживати своє життя майже винятково через пам'ять й очікування. Це породжує стан нескінченної заклопотаності й поглинання себе минулим і майбутнім, а також формує небажання шанувати дійсний момент і бути йому вдячним, так само як і небажання дозволити йому бути. Змушення виникає тому, що минуле надає тобі ототожнення, а майбутнє харчує твою надію на порятунок, на свою повну реалізацію в будь-якій формі.


Але як ми можемо функціонувати в цьому світі, не маючи почуття часу? Адже тоді не буде ніякої мети, до якої потрібно прагнути. Я навіть не зможу довідатися, хто я, тому що саме моє минуле робить мене тим, хто я є сьогодні. Я думаю, що час - це щось дуже дорогоцінне, і нам варто навчитися використовувати його мудро, а не витрачати даремно.

Час зовсім не є дорогоцінним, тому що це ілюзія. Те, що ти сприймаєш як цінність, це не час, а одна єдина точка, що перебуває поза часом - дійсний момент. От він-то дійсно дорогоцінний. Чим більше ти концентруєшся на часі, на минулому й майбутньому, тим більше ти упускаєш дійсний момент, а це - найдорогоцінніше із усього, що є.


Чому він найдорогоцінніший? По-перше, тому, що є тільки він. І це все, що є. Вічно присутнім є тільки простір, усередині якого розвертається твоє життя, і тільки цей фактор залишається константою. Життя відбувається зараз. Ніколи не було й не буде часу, у якому твоє життя протікало б не зараз. По-друге, момент Зараз є єдиною точкою, здатною прорвати обмеження й винести тебе за межі розуму. Це єдина точка доступу в позачасове й не маюче форми царство Сущого.




НІЩО НЕ ІСНУЄ ПОЗА МОМЕНТОМ ЗАРАЗ


Хіба минуле й майбутнє не настільки ж реальні, навіть часом більше реальні, аніж сьогодення? Та й, крім того, адже минуле обумовлює те, хто ми є, точно так само як визначає й те, як ми себе сприймаємо і як поводимося в сьогоденні. А наші майбутні цілі визначають те, які дії ми вживаємо в сьогоденні.

Ти усе ще не вловив суть того, про що я говорю, тому що намагаєшся зрозуміти це ментально. Розум не може цього осягнути. Тільки ти можеш. Будь ласка, просто слухай.


Чи відчував ти коли-небудь, чи робив, чи думав або почував що-небудь поза моментом Зараз? Чи вважаєш ти, що коли-небудь будеш на це здатний? Чи може що-небудь відбуватися або бути за межами моменту Зараз? Відповідь очевидна, чи не правда?
Нічого не відбувалося в минулому - усе відбувалося в момент Зараз.
Нічого не відбудеться в майбутньому - все відбудеться в момент Зараз.
Те, про що ти думаєш як про минуле, - це лише слід у пам'яті твого розуму, слід минулого моменту Зараз. Коли ти згадуєш про минуле, те реактивовуєш слід у пам'яті - зараз ти поводишся саме так. Майбутнє - це уявлюваний дійсний момент, проекція розуму. Коли майбутнє наступає, то воно наступає як дійсний момент. Коли ти міркуєш про майбутнє, ти робиш це зараз. Минуле й майбутнє з усією очевидністю не мають власної реальності, вони можуть лише відбивати світло сонця, і, напевно, минуле й майбутнє - це тільки слабке відбиття світла, сили й реальності вічної присутності. Їхня реальність “запозичена” у дійсного моменту.
Суть того, про що я говорю, не можна осягнути розумом. У той момент, коли ти це вхоплюєш, у твоїй свідомості відбувається зрушення від розуму до Сущого, від часу до присутності. Раптом все починає відчуватися живим, все випромінює енергію, виливає Життя.




КЛЮЧ ДО ДУХОВНОГО ВИМІРУ

Іноді в надзвичайних й загрозливих життю ситуаціях зрушення свідомості із часу в присутність відбувається природньо. Особистісні якості, що мають минуле й майбутнє, моментально відступають і замінюються одночасними станами інтенсивно усвідомленої присутності, безмірного спокою й найвищої пильності. Коли потрібен відгук, то він виникає із цього стану свідомості.


Причина, чому деякі люди люблять небезпечні захоплення, такі як альпінізм, автогонки тощо, хоча самі можуть того й не знати, полягає в тому, що все це штовхає їх саме в даний момент, у той насичений живий стан, що вільний від часу, вільний від проблем, вільний від думок, вільний від вантажу особистих характеристик. Хоча б на секунду зісковзни, випади із цього стану присутності в моменті, і це може означати загибель. На жаль, для того щоб перебувати в цьому стані, вони попадають у залежність від конкретного роду діяльності. Але тобі не обов'язково карабкатися по північному схилі Айгера. Ти можеш увійти в цей стан прямо зараз.




Із древніх часів духовні майстри всіх традицій вказували на дійсний момент як на ключ до духовного виміру. Проте, все це, подібно, продовжує залишатися таємницею. Зовсім виразно, що цього не вчили ані в церквах, ані в храмах. Якщо ти відвідуєш церкву, то можеш чути читання з Євангелія, таке як “Не піклуйся про завтрашній день, тому що день завтрашній сам буде піклуватися про себе”, або “Ніхто, що поклав руку свою на плуг й оглядається назад, не благонадійний для Царства Божого”. Або ж ти можеш почути про прекрасні квіти, які не піклуються про завтрашній день, але живуть невимушено в позачасовому моменті Зараз і щедро забезпечені милістю Божою. Глибина й радикальна природа цих навчань залишається не визнаною. Подібне на те,що ніхто не розуміє того, що ними потрібно жити й цим викликати глибоку внутрішню трансформацію.




Вся суть Дзен полягає в тому, щоб ступати по лезу бритви дійсного моменту — бути абсолютним, бути в настільки повній і зробленій присутності, що ніяка проблема, ніяке страждання, ніщо з того, що не є тим, хто ти є по своїй суті, не мали б можливості вижити в тобі. Під час відсутності часу, у моменті Зараз всі твої проблеми розчиняються. Стражданню потрібний час; воно не може жити в дійсному моменті.
Великий майстер Дзен Ріндзай для того, щоб відволікти увагу учнів від часу, частенько піднімав палець і повільно ставив запитання: “Що відсутнє у цей момент?” Дуже сильне запитання, що не вимагає відповіді на рівні розуму. Воно придуманий спеціально для того, щоб ще глибше повести твою увагу в даний момент. Подібне запитання, задане у традиції Дзен, звучить так: “Якщо не зараз, то коли?”




ЗНАХОДЯЧИ ДОСТУП ДО СИЛИ ДІЙСНОГО МОМЕНТУ


Лише мить назад, коли ви говорили про вічне сьогодення й про нереальні минуле й майбутнє, я помітив, що дивлюся геть на те дерево за вікном. Я й колись не раз його розглядав, однак цього разу все було інакше. Зовнішнє сприйняття змінилося не сильно, за винятком лише того, що фарби стали здаватися яскравіше й стали більше вібрувати. Цього разу, зараз, до цього додався ще якийсь вимір. Це важко пояснити. Не знаю як, але я усвідомлював щось невидиме, і те, що я почував, було суттю цього дерева, якщо хочете, його внутрішнім духом. І я якимсь образом став його частиною. Зараз я зрозумів, що колись бачив не істинну суть дерева, а його плоский і мертвий образ. І зараз, коли я дивлюся на це дерево, деяка частина того усвідомлення усе ще є присутньою, однак я почуваю, що вона вислизає. Ви знаєте, відчуття вже слабшає, зменшується й відходить у минуле. Чи може щось подібне до цього коли-небудь стати й бути більше, аніж скороминуще враження, що спливає?

Ти на мить звільнився від часу. Ти вступив у даний момент і тому сприймав це дерево не заекранованим розумом. Усвідомлення Сущого стало частиною твого сприйняття. Разом з виміром, у якому відсутній час, приходить інший рід знання, що не “вбиває” дух, що живе усередині кожного утвору й кожної речі. Знання, що не порушує святість і таїнство життя, але вміщує глибоку любов і шанобливе благоговіння перед усім, що є. Знання, про яке розуму нічого не відомо.


Розум не може знати те дерево. Розум може володіти лишень фактами або даними про це дерево. Мій розум не може знати тебе — він може користуватися тільки ярликами, судженнями, фактами й думками про тебе. Тільки Суще знає це прямо.
Для розуму й того, що перебуває в його розпорядженні, існує певне місце. Його місце - в області повсякденного практичного життя. Але коли розум домінує у всіх сферах твого життя, включаючи взаємини з іншими людьми, а також із природою, то він стає монстроподібнимм паразитом, цілком здатним, якщо за ним не доглядати, завершити винищування життя на планеті й, в остаточному підсумку, ліквідувати самого себе, знищивши свого хазяїна.
У тебе була мить, щоб побачити, як позачасове може трансформувати сприйняття. Але одного тільки відчуття недостатньо, яким би прекрасним, глибоким і проникливим воно не було. Те, що потрібно, і те, що ми тут розглядаємо - це стійке постійне зрушення свідомості.
Тому зламай свій старий стереотип заперечення дійсного моменту разом зі стереотипом опору дійсному моментові. Завжди, коли в цьому немає потреби, висмикуй увагу з минулого й майбутнього й зроби це практикою свого життя. Якнайдалі ступни за межі світу часу повсякденного життя. Якщо тобі важко ввійти в момент Зараз прямо, то почни зі спостереження звичного прагнення розуму до бажання вислизнути з дійсного моменту. Ти будеш спостерігати й виявляти, що майбутнє, як правило, представляється або кращим, або гіршим за сьогодення. Якщо уявлюване майбутнє краще, те воно народжує надію або приємне очікування, або підйом. Якщо воно гірше, те створює тривогу й занепокоєння. І те й інше — ілюзорне. Через самоспостереження у твоє життя автоматично буде приходити усе більше сьогодення. Саме в той момент, коли ти розумієш, що не є присутнім, ти саме є присутнім. Як тільки ти знаходиш здатність спостерігати за своїм розумом, то перестаєш попадати в його пастки. У цьому випадку з'являється ще один фактор, щось таке, виходяче не з розуму - присутність, що свідчить.
Будь у стані присутності як вартовий свого розуму, як страж своїх думок й емоцій, як свідок своїх реакцій на різні ситуації. Щонайменше, проявляй хоча б інтерес до своїх реакцій, а також до ситуацій або індивідуумів, які змушують тебе реагувати. Також зауважуй, як часто твоя увага перебуває в минулому або майбутньому. Не суди й не аналізуй те, що бачиш. Відслідковуй думки, почувай емоції, спостерігай за реакціями. Не створюй з них особистих проблем. Тоді ти будеш почувати щось набагато більше сильне, аніж кожна з тих речей, які спостерігаєш, це - спокій, це - сама спостережувана присутність за межами того, що містить твій розум, це - безмовний свідок.




Глибока присутність стає зовсім необхідною, коли знайомі ситуації викликають у тебе реакцію із сильним емоційним розжаренням: такі, коли твоє подання собі піддається погрозі, коли твому життю кинутий виклик, що вмикає й активізує твій страх, коли все йде “навскіс”, або коли емоційний комплекс виноситься з минулого й встає прямо перед тобою. У цих випадках у тебе з'являється тенденція ставати “неусвідомленим”. Реакція або емоція заволодіває тобою, і ти “стаєш” нею. Ти дієш так, як вона тобі велить. Ти виправдуєшся, нападаєш, робиш інших неправими, захищаєшся,... при тому, що сам ти всім цим не є; все це - реактивна модель, шаблон, це - розум, що діє у своєму звичному режимі виживання.
Ототожнення з розумом дає йому енергію; спостереження за ним відбирає в нього енергію. Ототожнення з розумом створює більше часу; спостереження за розумом відкриває позачасовий вимір. Енергія, відібрана в розуму, направляється в сьогодення. Хоча б раз відчувши, що таке бути присутнім, тобі буде набагато легше відступати від виміру часу й іти вглиб моменту Зараз, оскільки для досягнення практичних результатів часу не потрібно. Це не зменшує твоєї здатності користуватися часом - минулим або майбутнім, не позбавляє тебе можливості звернутися до його практичних аспектів, коли це тобі знадобиться. Це також не послабляє твою здатність використати розум. Насправді ця здатність тільки підсилюється. Коли ти дійсно користуєшся розумом, він стає тільки гострішим й набагато більше зфокусованим.
ВІДПУСКАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЧАСУ

Учися користуватися часом у сфері практичного життя - ми можемо назвати його “годинним часом”, - але відразу ж, як тільки завершиш свої практичні справи, повертайся до усвідомлення сьогодення моменту. Тоді не буде відбуватися приросту “психологічного часу”, що представляється результатом ототожнення цих справ з минулим, а також не буде створюватися їх примусово продовженої проекції в майбутнє.


Годинний час - це не просте призначення зустрічі або планування поїздки. Це й вивчення уроків минулого з метою уникнути повторення колишніх помилок. Це визначення цілей і робота з їхнього досягнення. Це й пророкування майбутнього, здійснюване за допомогою моделей і законів фізики, математики й тому подібного, узятого з минулого, а також виконання дій, що використовуються на основі цих пророкувань.
Але навіть тут, у сфері практичного життя, де ми не можемо що-небудь робити без звертання до минулого й майбутнього, дійсний момент залишається дуже істотним фактором: будь-який урок минулого доречний і застосовується зараз. Будь-яке планування, так само як і робота з досягнення певної мети, виконується зараз.
Головний фокус уваги прояснених людей завжди спрямований на дійсний момент, але вони як і раніше усвідомлюють час периферично. Інакше кажучи, вони продовжують користуватися годинним часом, залишаючись вільними від психологічного часу.
Будь напоготові, щоб практикуючи це, ненавмисно не трансформувати годинний час у психологічний. Наприклад, якщо ти зробив помилку в минулому, а витяг з неї урок тільки зараз, це означає, що ти використовуєш годинний час. З іншого боку, якщо ти ментально перебуваєш у цій події, перебуваючи в стані самокритики, випробовуючи жаль і каяття совісті, або якщо до тебе приходить почуття провини, то це означає, що ти робиш помилку в тому, що називається “я” й “моє”: ти робиш це почуття провини частиною свого самовідчуття, і тоді воно стає психологічним часом, що завжди пов'язаний з помилковим почуттям ототожнення. Непрощення неодмінно має на увазі й містить у собі важкий вантаж психологічного часу.
Якщо ти ставиш перед собою ціль і працюєш на ниві її досягнення, то користуєшся годинним часом. Ти знаєш, куди хочеш іти, але при цьому ушановуєш і славиш той самий крок, що вживаєш саме в цей момент, і цілком віддаєш йому всю свою увагу. Якщо ж ти стаєш надмірно зфокусованим на меті, можливо тому що прагнеш на щастя, до своєї найбільш повної реалізації або до найбільш повного відчуття себе в дійсному моменті, то ти більше не ушановуєш сам дійсний момент. Він зменшується до розміру скромного кам'яного щабля в майбутнє, що не має самостійної цінності. Тоді годинний час перетворюється в психологічний. Тоді твоя подорож по життю вже не є пригодою, а стає лише спостереженням за необхідністю вчасно прибути, чогось домогтися, “щось зробити”. Ти більше не бачиш квітів біля дороги, не відчуваєш їхній аромат, так само як не усвідомлюєш красу й чарівність життя, що розгортається навколо тебе, коли ти є присутнім у моменті Зараз.






Поделитесь с Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   50




База данных защищена авторским правом ©psihdocs.ru 2022
обратиться к администрации

    Главная страница