Сила моменту посібник з духовного просвітління



страница13/50
Дата19.06.2022
Размер1,17 Mb.
#186379
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   50
Связанные:
Syla momentu zaraz

Виходить, що відстеження емоцій так само важливе, як і відстеження думок?

Цілком правильно. Вироби звичку задавати собі запитання: “Що в цей момент відбувається в мене усередині?” Це питання буде вказувати тобі потрібний напрямок. Тільки не аналізуй, просто спостерігай. Якщо не виявляєш ніяких емоцій, то ще глибше перенеси свою увагу усередину енергетичного поля тіла. Це врата в Суще.





Звичайно емоція являє собою посилену й схвильовану мислеформу, і через те, що вона найчастіше має надмірний енергетичний заряд, спочатку буває дуже нелегко залишатися присутнім у сьогоденні настільки, щоб могти за нею спостерігати. Вона хоче збити тебе з смислу й заволодіти тобою й, як правило, домагається успіху - і це буде вдаватися їй доти, доки в тобі не виросте досить присутності. Якщо через недостачу власної присутності, що, втім, вважається нормою, ти вплутуєшся в несвідоме ототожнення з емоціями, то емоція на якийсь час стає “тобою”. Часто це порочне коло вибудовується між твоїми думками й емоціями: вони почувають одна одну. Мислеформа створює збільшене відбиття самої себе у вигляді відповідної емоції, а частота вібрацій цієї емоції продовжує енергетично підживлювати споконвічну мислеформу. За допомогою свого ментального перебування в ситуації, у події або через співучасть, через співпереживання особистості, яку ти сприймаєш як причину появи цієї емоції, думка перенаправляє енергію до емоції, що, у свою чергу, енергетично підживлює мислеформу, і далі по колу.
Найголовніше полягає в тому, що всі емоції — це тільки модифікації однієї й тієї ж споконвічної, базової, недиференційованої емоції, що бере початок там, де ти перестаєш усвідомлювати, хто ти є, за межами імені й форми. Через недиференційовану природу цієї емоції знайти для неї точне визначення досить важко. Перше, що приходить на розум, — це слово “страх”, але поняття “страху” стоїть осторонь від стану постійного відчуття загрози, і, крім того, страх містить у собі глибоке почуття покинутості, кинутості, нецілісності й незавершеності. Можливо, найкраще для цього підійшов би термін, що є таким же недиференційованим, як і сама ця базова емоція, і маючий просту назву — “біль”. Одне з основних завдань розуму — це боротьба з емоційним болем або ж його усунення, що є однією із причин його безперервної активності, однак все, чого він може досягнути, — це тільки приглушити його на якийсь час. Фактично, чим важчий цей бій, що має метою відскіпатися від болю, тим біль сильніший. Розум не в змозі ані самостійно знайти рішення, ані дозволити знайти це рішення тобі, тому що сам є істотною й невід'ємною частиною цієї “проблеми”. Уяви собі шефа поліції, що намагається знайти палія, у той час як палієм є шеф поліції, тобто він сам. Ти до тих пір не звільнишся від цього болю, доки не перестанеш ототожнювати себе з розумом, інакше кажучи - зі своїм его. Тільки тоді розум буде відірваний від свого місця сили, і Суще виявить себе як твій істинний природний початок.

Так, я знаю, про що ти хочеш запитати.




Я хотів запитати: а як щодо позитивних емоцій, таких як любов і радість?

Вони не можуть бути відділені від твого природного стану внутрішньої з'єднуваності із Сущим. Проблиски любові й радості або короткі миті глибокого спокою стають можливими тільки тоді, коли в потоці думок з'являється просвіт. У більшості людей такі просвіти бувають рідко, причому тільки випадково, у моменти, коли розум “вмовкає”, іноді вони трапляються при спогляданні вигляду якої-небудь невимовної краси або в момент екстремальної фізичної напруги, або навіть у момент великої небезпеки. Тоді раптово приходить стан внутрішнього спокою. І усередині цього спокою виростають дуже тонкі, тільки-но вловимі, але разом з тим сильні й глибокі радість, любов і спокій.


Звичайно подібні миті тривають дуже недовго, оскільки розум швидко повертається до своєї, виробляючої досить багато шуму, діяльності, що ми називаємо думанням. Доти, доки ти не звільнишся від домінування розуму, любов, радість і спокій не зможуть досягнути найвищої точки свого розвитку. Але я не став би називати їх емоціями. Вони лежать поза емоційною сферою на більше глибокому рівні. Тому, перш ніж знайти здатність почувати те, що за ними стоїть, тобі потрібно повністю усвідомити свої емоції й навчитися їх відчувати. Буквальне значення слова “емоція” — це занепокоєння, хвилювання, порушення. Це слово походить від латинського emoveo, що означає “порушувати”, “не давати спокою”.
Любовь, радість і спокій - це глибинні стани Буття або, виражаючись точніше, три складові стани внутрішньої з'єднуваності із Сущим. Буваючи такими, вони не мають протилежностей. Тому що сходять через переділи розуму. З іншого боку, емоції, буваючи частиною дуалістичного розуму, є суб'єктами закону протилежностей і підкоряються йому. Це означає тільки те, що гарного без поганого не буває. Таким чином, те, що, дивлячись із непросвітленого стану, тобто при ототожненні себе з розумом, іноді приймають за радість те, що звичайно є всього лише невеликою областю коротких задоволень, що лежить усередині повного циклу болю й задоволень, що постійно змінюють одне одного. Задоволення завжди приходить від чогось, що перебуває поза тобою, у той час як радість народжується усередині тебе. Те, що сьогодні зробило тобі приємність , завтра може заподіяти біль, а то й зовсім зникнути, і тоді зникнення цього стане для тебе хворобливим. А те, що частенько називають любов'ю, на перевірку може виявитися всього лише тим, що робить тобі приємність або ж лише на якийсь час приводить тебе в порушення, однак насправді це не більше аніж прилиплива звичка, тобто потяг до умов або обставин , що у мить ока може обернутися своєю протилежністю. Через деякий час після того, як первісна ейфорія пройде, багато “любовних” взаємин починають випробовувати сильні хвилювання, фактично перероджуючись із “любові” у ненависть, переходячи від потягу до причіпок.
Дійсна любов ніколи не змусить тебе страждати. Та і як це може бути? Любов ніколи не перетворюється в раптову ненависть, а дійсна радість ніколи не перетворюється в біль. Як я вже говорив, що навіть ще раніше, як ти станеш проясненим - тобто звільнишся від розуму, - ти можеш почати зауважувати проблиски щирої радості, щирої любові, або глибокого внутрішнього спокою, безмовні, але тремтливо живі. Це аспекти твоєї природної природи, що розум звичайно затуляє. Навіть у звично “нормальних” взаєминах можуть траплятися моменти, коли з'являється відчуття присутності чогось більше справжнього, сьогодення, чогось не підданого псуванню або погіршенню. Але це будуть лише проблиски, які в результаті втручання розуму незабаром будуть знову подавлені. Тоді тобі може здатися, що в тебе було щось дорогоцінне, а ти це втратив, або ж розум переконає тебе, що все це, так чи інакше, було ілюзією. Істина в тому, що це не було ілюзією, і що ти не можеш цього втратити. Це частина твого природного стану, що розум може затулити, але не може знищити. Адже сонце не зникає, навіть якщо небо затягнуте свинцевими хмарами. Воно продовжує залишатися там, за хмарами.


Будда говорить, що біль або страждання - це результат наявності бажання або прагнення, і що для того, щоб звільнитися від болю, нам потрібно розірвати пута бажання.

Всі жагучі бажання — це знаряддя розуму, що шукає порятунку або задоволення зовні або ж у майбутньому, що з'являється як замінник радості Буття. Раз я — це мій розум, то я — це й мої бажання, мої потреби, мої прагнення, мої прихильності, мої антипатії, і тоді за межами всього цього немає ніякого “мене”, за винятком хіба що не більш аніж можливості, нереалізованого потенціалу,насіння, що не проросло. У цьому стані навіть моє бажання стати вільним або проясненим — це всього лише ще одне бажання досягнути цього в майбутньому. Тому не прагни звільнитися від бажання або “досягнути” просвітління. Стань присутнім. Будь спостерігачем розуму. Замість того щоб цитувати Будду, будь Буддою, будь “пробудженим”, а це саме те, що означає слово будда.


Затиснуті в лещатах болю, люди цілу вічність страждали від неї, і втратили здатність усвідомлення Сущого ще тоді, коли випали зі стану доброти й святості, увійшовши в світ часу й розуму. З тієї пори вони почали сприймати й бачити себе безглуздими фрагментами живої вселеної, відділеними як від Джерела, так і один від одного.
Біль доти буде залишатися неминучою, поки ти будеш продовжувати ототожнювати себе з розумом або, виражаючись інакше, залишатися в духовному змісті неусвідомленим. Тут я говорю переважно про емоційний біль, що продовжує бути головною причиною як фізичного болю, так і хвороб тіла. Збурювання й обурення, ненависть, жалість до самих себе, почуття провини, злість, депресія, ревнощі й т.д., навіть легке роздратування - все це форми болю. Усяке задоволення або емоційний підйом уже містить у собі насіння болю, тобто в них завжди є щось досконало протилежне їм, що ніяк не можна вичленувати й відокремити й що згодом неодмінно проростає.
Будь-який, хто коли-небудь, заради кайфу пробував наркотики, знає, що за зльотом неодмінно буде спад, що задоволення обов'язково перетворюється в яку-небудь форму болю. Багато з людей не з чуток знають, як легко й швидко інтимні відносини можуть перестати бути джерелом блаженства й перетворитися в причину болю. З більше високої точки зору, негативні й позитивні полярності є сторонами однієї монети, обидві вони суть складові частини схованого під ними болю, що невіддільний від ототожненого з розумом еготипічного стану свідомості.
У твого болю є два рівні: біль, що ти заподіюєш собі зараз, і біль із минулого, що продовжує жити у твоєму розумі й тілі. Як перестати створювати біль у сьогоденні і як розчинити біль, що дістає тебе з минулого, - от про що я хочу зараз поговорити.

ГЛАВА ДРУГА




Поделитесь с Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   50




База данных защищена авторским правом ©psihdocs.ru 2022
обратиться к администрации

    Главная страница