Компоненти процесу навчання – категорії історичні, вони змінюються з розвитком суспільства.
Цілі навчання – це визначені результати навчання, виховання і розвитку, що спрямовані на формування особистості. Цілі вивчення історії завжди відображають потреби суспільства, зміни у суспільних відносинах Чітке визначення цілей навчання є однією з умов його ефективності.Педагогічна наука у відповідності з розвитком суспільства та його потребами розробляє завдання виховання підростаючого покоління. Методика покликана їх уточнювати відповідно до можливостей, які дає історія для навчання і виховання учнів.
Спеціальна методика, визначаючи цілі навчання історії учнів з порушенням інтелекту, повинна враховувати особливості їх пізнавальноїдіяльності, емоційно-вольової сфери і особистісних якостей.
У пояснювальній записці до програми з історії для допоміжної школи відзначається, що «історія в школі для дітей з порушенням інтелекту розглядається як навчальний предмет, у якому закладено вивчення історичногоматеріалу, оволодіння знаннями та уміннями, корекційний вплив матеріалу, що вивчається, на особистість учня, формування особистісних якостейгромадянина, підготовка підлітка з порушенням інтелекту до життя, соціально-трудова і правова адаптація випускника у суспільство».
Цілі ставляться не тільки перед усім курсом історії, але й перед кожноютемою, перед окремим уроком. Означені цілі повинні бути реальними, але здійснення їх повинно вимагати від учнів певних зусиль, а від учителя – пошуку і розробки кращих засобів та прийомів навчання історії школярів з порушенням інтелекту. Цілі розвиваються у прямому зв’язку з досягненнямрезультатівнавчання, тобто якості та об’єму історичних знань, умінь і навичок
учнів, рівня їх вихованості. Наприклад, уточнивши і закріпивши на одному із перших уроків історії відомі учням поняття «рік», «століття», вчитель ставить мету – навчити їх встановлювати межі століття, орієнтуватися в них (початок, середина, кінець століття), співвідносити дати історичних подій із століттям (1654р. – ХУІІ ст., 1810 р. – ХІХ ст. тощо) і тільки після цього переходить до реалізації наступної мети – сформувати уміння користуватися «стрічкою часу»
- посібником, зо дозволяє учням допоміжної школи краще орієнтуватися в історичному часі, встановлювати послідовність та взаємозв’язок подій, що вивчаються, засвоювати хронологію.
Зміст (система знань, умінь і навичок) – обов’язковий компонент процесу навчання. Зміна цілей завжди веде до зміни змісту навчання. Ця закономірність добре прослідковується на прикладі шкільних курсів історії, оновлених за останнє десятиріччя. Історична наука дає шкільному навчанню багатствофактів, понять, джерел у пізнанні історичного процесу. Методика на цій основі повинна розробляти зміст навчання історії. Викладання історії у сучасній загальноосвітній та допоміжній школах будується наосновінових відображень, з одного боку, особистісного підходу до учнів, можливість розвитку їхздібностей, з другого боку, та тих поглядів, що дозволяють по-новому показати та оцінити історичне минуле.
Відмова від безликої, зайво ідеалізованої та політизованої історії, що розглядається крізь призму зміни суспільно-економічних формацій, дає можливість по-іншому розподілити години на вивчення окремих тем, повніше і багатогранніше показати історичний процес, посилити роль людського фактору в історії, наблизити її до свідомості учнів через показ не тільки героїчного минулого України, а й повсякденного життя людей.
Спеціальна методика історії відбирає фактичний, понятійний та хронологічний матеріал, встановлює його обсяг і глибину, а також структурукурсу історії, що вивчається в допоміжній школі, визначає уміння і навичкироботи з історичним матеріалом, яким повинні оволодіти учні з порушенням інтелекту.
Педагогічна ефективність організації вивчення історії у допоміжній школі визначається, перш за все, її адекватністю цілям та змісту навчання учнів з порушенням інтелекту. Формуючи у школярів здатності вивчати різноманітнийісторичний матеріал та використовувати його в своїх діяльності – одна з основних цілей навчання предмету. Для цього необхіднесистематичнекерування діяльністю учнів з порушенням інтелекту в процесі вивчення історії з поступовим зростанням їх самостійності (наприклад, можливе самостійне вивчення за підручником найменш складних питань, підготовка окремими учнями повідомлень на основі додаткової літератури за темою, аналіз змісту історичної картини за запропонованими питаннями тощо).